Канадські науковці провели незвичайний експеримент із надзвичайно агресивними рибами, використавши псилоцибін — психоактивну речовину, що міститься в галюциногенних грибах. Після її впливу риби значно рідше нападали на суперників, однак дослідники поки не впевнені, чи справді речовина зменшує агресію, чи просто пригнічує рухову активність.
Для експерименту вчені обрали мангрового ривулуса (Kryptolebias marmoratus) — невелику рибу завдовжки приблизно два сантиметри. Попри скромні розміри, ці тварини відомі вираженою територіальною поведінкою та готовністю атакувати інших представників свого виду.
Дослідники вирішили перевірити, як на такі реакції впливає псилоцибін. Ця сполука взаємодіє із серотоніновою системою, яка бере участь у регулюванні настрою, стресових реакцій і соціальної поведінки.
У дослідженні взяли участь 32 мангрові ривулуси, яких розділили на дві групи. Одна група зазнала впливу псилоцибіну, тоді як інша залишалася контрольною.
Кожну рибу поміщали в акваріум навпроти іншої особини приблизно такого самого розміру. Між ними встановлювали сітчасту перегородку, яка дозволяла бачити та відчувати запах суперника, але унеможливлювала безпосередню бійку.
Протягом 15 хвилин науковці спостерігали за поведінкою риб і реєстрували прояви агресії. Особливу увагу приділяли різким випадам у напрямку потенційного противника.
Результати показали, що риби після впливу псилоцибіну значно рідше здійснювали агресивні ривки. Водночас інші форми соціальної поведінки, зокрема повороти в бік суперника, залишалися переважно незмінними.
Провідна авторка дослідження Дейна Форсайт припустила, що псилоцибін може вибірково впливати на найінтенсивніші прояви агресії. При цьому речовина не обов’язково пригнічує всі соціальні реакції тварин.
Однак під час експерименту виявили ще одну важливу особливість. Риби, які зазнали впливу псилоцибіну, загалом рухалися менше за представників контрольної групи.
Через це дослідники поки не можуть однозначно пояснити отриманий результат. Зменшення кількості атак могло бути наслідком як зміни агресивної поведінки, так і загального зниження рухової активності.
Мангровий ривулус зацікавив учених не лише своєю агресивністю. Цей вид має незвичайні біологічні особливості, які роблять його зручним для лабораторних досліджень.
У природі ривулуси мешкають серед мангрових заростей і здатні тривалий час перебувати поза водою за достатньої вологості. Вони можуть ховатися в гниючій деревині та пересуватися вологими поверхнями.
Ще одна особливість виду стосується розмноження. Більшість мангрових ривулусів є гермафродитами, здатними до самозапліднення.
Завдяки цьому дослідники можуть отримувати лабораторні лінії з дуже високою генетичною однорідністю. Така особливість дозволяє зменшити вплив спадкових відмінностей на результати експериментів.
Поєднання генетичної подібності та вираженої територіальної поведінки робить цих риб перспективною моделлю для вивчення агресії. Науковці можуть досліджувати, як різні речовини впливають на нервові механізми, що визначають реакції тварин на суперників.
Особливий інтерес становить серотонінова система, з якою взаємодіє псилоцибін. Деякі механізми передавання нервових сигналів є спільними для різних груп тварин, тому подібні експерименти допомагають краще зрозуміти біологічні основи поведінки.
Раніше вчені вже досліджували вплив психоактивних сполук на риб даніо-реріо та гризунів. У таких експериментах спостерігали зміни дослідницької активності, реакцій на стрес і окремих проявів агресії.
Водночас результати дослідження мангрових ривулусів не означають, що псилоцибін можна використовувати для лікування агресивної поведінки людей. Для таких висновків необхідні окремі дослідження, оскільки поведінкові реакції риб не можна безпосередньо переносити на людину.
Науковцям також належить визначити, як довго зберігається ефект після впливу речовини. Крім того, вони планують з’ясувати, які саме серотонінові рецептори беруть участь у зміні поведінки.
За словами старшої авторки дослідження Сьюзі Каррі, подальші експерименти допоможуть встановити, як псилоцибін впливає на передавання нервових сигналів. Окремим завданням залишається пояснення того, чому одні форми соціальної поведінки риб змінюються, а інші практично не зазнають впливу.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover